ETHOS

ЕТОС на практиці під час війни

Три історії про правду і напівправду – Роман Соловій

Вчора мене здивували три історії.

Історія 1. Слова папи про те, що жахливі злочини проти цивільних в Україні – це наша спільна провина. Я підписаний на твіттер папи і мене одразу здивували ці слова. Наша спільна провина це чия? Усіх людей на земній кулі? У тому числі і закатованих окупантами українців, яких сьогодні будуть впізнавати у Бучі їх родичі після ексгумації масових захоронень? Колективного Заходу, що дав вирости кремлівському режиму заради дешевих енергоносіїв і віри в те, що без Росії не вдасться побудувати сталий мир? Римо-католицької церкви, що вже давно грається у остполітік і все шукає якісь особливі традиції богослов’я і духовності в російському православ’ї? Ватикану, що відчуває внутрішню спорідненість із Росією через спільний досвід імперського минулого?

Історія 2. Знайомий американський пастор і місіонер розмістив пост про смерть Віталія Виноградова із закликом молитися за його рідних. Начебто ж правильно? Але виявляється, пастор загинув під час «руйнування Бучі». Хто її руйнував, хто чинив вбивства, під чиєю окупацією було місто – ні слова. Кому потрібні зараз ці дешеві і лицемірні евфемізми? Якщо не вистачає мужності сказати правду, краще взагалі мовчати, а не заробляти додаткові фейсбучні або й фінансові дивіденди коштом смертей українців.

Історія 3. Мій давній друг, також американець, який читає мої англомовні апдейти про війну, написав мені, що події останнього місяця спонукали його визнати, що раніше він не сприймав Україну серйозно, і не хотів визнавати усю загрозу російського світу для України. Він бачив знаки катастрофи, що наближалася, і не тільки в мудрих словах українських друзів. Він бачив їх на власному досвіді в Росії, спостерігаючи коріння і паростки речей, які зараз розквітають, – страх, сором, маніакальне бажання контролювати, фундаментальну віру в насильство, згоду зі злом «добрих» і «нормальних» росіян. І хоча з 2014 року він бачив перспективи розвитку України, але не міг змусити себе по-справжньому рахуватися з тим, проти чого борються українці, – дегуманізуючої машини «русского мира». І тепер йому соромно через те, що він не бачив і не називав реальність тим, чим вона була. Йому шкода, що він погано слухав нас, коли ми терпляче намагалися відкрити йому очі. І він просить за це прощення.

Для чого я пишу про це? Ми з вами ще почуємо багато заяв, подібних до слів папи і американського місіонера. Але, якщо кожен з нас, на своєму місці, буде свідчити про правду, все більше наших співрозмовників і друзів зможуть прокинутися від свого зачарування «російською культурою і духовністю», зможуть зрозуміти, що треба називати речі своїми іменами, зрозуміти, що час для евфемізмів і напівправди минув.

Джерело: Facebook Роман Соловій

Поділитись:

Share on facebook
Share on twitter
Share on linkedin
Share on telegram
Share on whatsapp

#God against war у соцмережах:

Підписуйтесь і поширюйте.