ETHOS

ЕТОС на практиці під час війни

Роуен Вільямс. Путін вважає, що захищає православне християнство від безбожного Заходу

Роуен Вільямс – колишній архієпископ Кентерберійський (2002-2012 рр). Він є одним з найвидатніших християнських богословів світу.

Підтримуючи війну, патріарх Московський Кирило легалізував гріховну поведінку і осквернив російську християнську ідентичність.

Ми розпорошуємо термін «культурні війни» настільки вільно, що стало важко розпізнати і зрозуміти, як виглядає справжня і кривава війна за культуру. Володимир Путін вважає себе протагоністом у битві за виживання цілісної християнської культури так само впевнено, як Ісламська держава виступає захисником ісламської культурної чистоти. Звичайно, існують глибокі оперативні, історичні та політичні відмінності, і було б безглуздо їх ігнорувати. Так само як і впадати в паніку, яку спричиняє ісламістський екстремізм. Але реалістична картина того, що стоїть за жахливим конфліктом в Україні, має рахуватися з паралелями – і визнавати, що секулярні геополітичні розрахунки та угоди можуть не дати нам інструментів для розуміння того, що відбувається.

Близький союзник і прихильник Путіна, патріарх Московський Кирил, у незвичайній проповіді, виголошеній 6 березня, за день до початку Великого посту, дав зрозуміти, що він розглядає російську кампанію як війну за захист православної цивілізації від західного розтління. Як провідний симптом західного розтління були виділені марші рівності. Це зроблено не випадково: попри зафіксований високий рівень упередженості щодо ЛГБТ+ в Україні, сучасна українська політика лібералізувалася, і в Києві з’явилася громада популярних активістів та щорічний парад.

Для Патріарха це одночасна легалізація грубої гріховної поведінки, і осквернення російської християнської ідентичності, оскільки саме у Києві бере початок російське християнство. Близько трьох чвертей населення України ідентифікують себе як православні. В Україні високий рівень відвідування церков. Попри це, українське православ’я співіснує з проявами дуже різних культурних традицій. Буває досить важко взаємодіяти з релігійним різноманіттям. Новітня історія Росії демонструє дуже низьку толерантність до неправославних християнських (не кажучи вже про єврейських та мусульманських) меншин. Перспективи меншин в Україні в разі перемоги Росії не є оптимістичними. Але найгірше в очах певного типу російських православних – толерантність до ідеологічного різноманіття в публічній сфері.

Патріарх та інші бачать західний порядок денний не як справжній ліберальний плюралізм, а як те, що ми можемо назвати «примусовою толерантністю», в якій толерантність є лише першим кроком до виконання або щонайменше визнання західних ідеалів. За іронією долі, російські занепокоєння тут виразно відповідають сучасності, вони співзвучні з правим крилом американської релігійної спільноти. “Праві” бачать ліберальний захист прав не як гарантію безпеки та громадянської гідності, а як провокаційну декларацію вільного вибору моральних орієнтирів.

Таким чином, у суспільстві, де домінує споживання, толерантність вважається різновидом агресивної публічної реклами. Вся ця історія ніби лише про продаж «стилів життя» пожадливій і нібито некритичній публіці. (Ми впізнаємо щось схоже у наших власних лютих суперечках про права трансгендерів, коли, здається, часто вважають, що визнання грубої несправедливості, якої зазнали деякі групи людей, є прихованим способом «просування» певного вибору. Це пародія на те, як люди відчувають свою ідентичність і домовляються про свої рішення, але це риторично потужний міф.)

Легко нарікати на все це як на варварську нісенітницю. Але це може допомогти зрозуміти, як деякі росіяни бачать Україну небезпечним гібридом культур. Для них Україна є місцем, яке ззовні виглядає православним, з історією, ключовою для їх власної християнської ідентичності. Проте насправді в середині, як у троянському коні, криється безбожна індиферентність Заходу. Ця точка зору не так вже й далека від войовничого гніву ісламістів на мусульманські суспільства, які визнають право на публічну присутність деяких неісламських норм та звичок. Проблема виникає в припущенні, що культура, в тому числі релігійна, за своєю суттю має бути монолітною і підтримувати її можна лише за допомогою правового примусу – або, у випадку України, насильницькою, безпринципною та неприборканою агресією.

Але ми можемо піти далі, аніж просто запитати, чому незахідні культури так бояться бути втягнутими в те, що вони називають “моральним вакуумом”. Якщо все, що вони бачать, — це низка реакційних вимог емансипації, які виголошують на тлі ідеології споживання та одержимості збільшенням матеріальних благ – їх підозра та ворожість є дещо більш зрозумілими. Для чого ж нам, представникам деградуючого «ліберального» світу потрібна емансипація? Можливо для надання людям свободи влаштовувати співпрацю в позитивному соціальному середовищі, у суспільстві сталого та справедливого розподілу благ. Можливо це для побудови соціального порядку, в якому наша національна та міжнародна взаємозалежність визнавалася більш повно.

Солідарність з Україною передбачає санкції, які коштуватимуть нам і росіянам тяжких рішень, щодо енергетичної незалежності та відкриття наших дверей для більшої кількості біженців. Якщо ми готові погодитися з цими наслідками заради позитивного бачення взаємозалежності та справедливості, у нас має бути переконливий наратив, спроможний протистояти трагічним, навіть апокаліптичним, міфам, що виникають в інших місцях світу.

Зрештою, небажані сусіди мають тенденцію просто так не зникати; тому ми повинні з’ясувати, як жити з ними шанобливо. У відповідь Патріарху Кирилу можна було б сказати, що ближніх треба любити, а не доводити терором до мовчання. Цей принцип, що Бог вперше засвідчив в Києві ще в 988 році, має багато про що нам сказати.

Першоджерело: Putin believes he is defending Orthodox Christianity from the godless West

Поділитись:

Share on facebook
Share on twitter
Share on linkedin
Share on telegram
Share on whatsapp

#God against war у соцмережах:

Підписуйтесь і поширюйте.