Програма курсу:

18 листопада. 

Історичне значення появи нової парадигми у православній теології початку XXI століття

Періодична зміна парадигм в історії православної теології при незмінності Православ’я як конфесійного феномену. Класична православна теологія. Модерні метаморфози православної думки від XV століття до російської релігійної філософії. Неопатристика як нова православна класична теологія. Сьогоднішні дискусії про кризу неопатристики і поява нової парадигми православного мислення. Радикальний поворот у православній теології початку XXI століття як нове повернення до Традиції, Євхаристії та Євангелія. Феномен постнеопатристики як нової, постметафізичної класичної православної теології. Єдність різноманіття сучасної православної теології та нове «збирання традиції» через актуалізацію соборності православ’я. Постнеопатристика як вирішення завдань, які ставила перед собою неопатристика.  

25 листопада. 

Православна богословська антропологія початку XXI століття 

Розвиток християнського персоналізму в православній теології XX століття. Феномен православного екзистенціалізму. Формування постекзистенціалістичного персоналізму як перша особливість постнеопатристики. Сучасні філософські дискусії про суб’єктивність та постнеопатристична антропологія. Формування постмодерної «теоестетики» як феноменології чуттєвого переживання присутності Бога. Нове вчення про розум, волю та чуттєвість як повернення до положень патристичної антропології. Холістична антропологія постнеопатристики як ортодоксальне вчення про людину та подолання неопатристичних відхилень від традиційної православної антропології. Наслідки становлення нової православної антропології для етики та сотеріології. Подолання неопатристичного гносеоцентризму в постнеопатристиці та зростання ролі феноменології та герменевтики в богословській думці. Феноменологічна герменевтика як шлях самопізнання в православній антропології. 

2 грудня. 

Православна богословська тріадологія початку XXI століття 

Тріадологічний ренесанс у християнській теології XX століття. Місце православного богослов’я в сучасних дискусіях про Трійцю. Розвиток тріадології як засіб подолання неопаламітського дуалізму сутності та енергій. Нове тлумачення тріадології каппадокійців та Августина як шлях до подолання антикатолицького дискурсу. Наслідки формування нової постнеопатристичної тріадології для розвитку нового розуміння відносин Бога і світу, Бога і людини, Бога і Церкви. Нова катафатика, нова апофатика, нове богослов’я хвали. Транценденталії як надкатегоріальні визначення Бога, як характеристики життя Трійці та «імена Бога». Теорія транценденталій як засіб кінцевого подолання модерних і неопатристичних схоластичних теорій про Бога. 

9 грудня. 

Православна богословська еклезіологія початку XXI століття

Церква як головний предмет неопатристичної думки. Неопатристичні православна еклезіологія та літургійне богослов’я як засіб подолання схоластичних форм мислення та церковного життя. Неопатристична теологія культури як продовження еклезіології. Постнеопатристика як нове розуміння природи церковної койнонії, нове розуміння відносин Церкви і світу. Питання про владу в церкві та вирішення численних суперечностей неопатристичної еклезіології. Радикальний екуменізм в постнеопатристичній православній еклезіології.

16 грудня. 

Сучасна православна теологія науки

Спроби створення православної теології науки XX століття: від світоглядних синтезів до аналітичної теології. Становлення нової православної теології науки за допомогою використання теорій феноменології Ж.-Л. Маріона та нового осмислення вчення про воіпостезування у Христі всього створеного. Провідна роль філософії у поєднанні релігійного та наукового світоглядів. Православне феноменологічне тлумачення єдності природи і благодаті, ідеального та матеріального, людини і природи. Патристичне бачення світу та сучасна православна переінтерпретація наукової картини світу. Утопічні елементи в сучасній православній теології науки та подальші шляхи її можливого розвитку. Нове богослов’я науки як джерело екобогослов’я.

23 грудня. 

Православна політична теологія початку XXI століття, її джерела у загальнохристиянських і конфесійних етиці, аскетиці, психології

Сучасна православна політична теологія як продовження християнської етики. Християнське розуміння гідності особистості, прав і свобод людини, справедливості та солідарності. Ідеал цивілізації любові. Етика радикального прийняття іншого. Нове тлумачення етики та аскетики: синтез патристичних ідей та етичного гуманізму філософії діалогу. Феноменологізація православної аскетики і психології як наслідок прийняття нової православної антропології. Церква як єдність різноманіття та можливості для світського соціуму бути єдністю різноманіття. Євангельські та патристичні корені сучасної православної політичної теології. Два різновиди сучасної політичної теології: православний лібералізм (П.Калаїцидіс, А.Папаніколау) та православний солідаризм (Д.Гарт). Радикальні відмінності православного лібералізму від світського політичного лібералізму. Причини відмови називати політичну теологію Гарта «християнським соціалізмом». Радикальний пацифізм сучасного політичного православного богослов’я. Утопічне та реалістичне в сучасному православному богослов’ї. Християнський гуманізм як альтернатива щодо насильницьких теорій та практик громадянських релігій постмодерного суспільства. Політичне богослов’я, соціальне вчення та нова релігійна філософія як засоби проектування соціально-політичної реальності «після-постмодерну».

28 грудня. 

Трансформації соціального вчення Православної Церкви

Загальний вплив аскетики, етики та політичної теології на соціальне вчення: рух від ідей митрополита Іоанна Зізіуласа до теорій Девіда Гарта. Розвиток методології соціального вчення Церкви у зв’язку з відродженням соборності на початку XXI століття та новим переосмисленням православного вчення про Передання. Загальні тенденції у розвитку християнського соціального вчення: рух від неосхоластичних концепцій до виразу пророчого голосу Церкви, від ідей інституційних перетворень до християнського персоналістичного гуманізму.  Особливості православного вчення про гідність людини, її свободу і права. Оновлення православного вчення про спільноти і особистості, формування нової апології родини. Нове бачення шляхів подолання бідності та досягнення соціальної справедливості. Екобогослов’я в соціальній доктрині. Апологія радикального пацифізму в соціальній доктрині. Відповідальний екуменізм соціальної доктрини. Соціальна доктрина та євангельські цінності. Соціальна доктрина та православна традиція від патристики до неопатристистики. Відродження провідного значення богослов’я в життя Церкви як наслідок оновлення соціальної доктрини.