ETHOS

ЕТОС на практиці під час війни

Костянтин Сігов. Пасхальні роздуми

До вашої уваги скорочений переклад статті українського філософа Костянтина Сігова «En Ukraine, nous savons que Pâques arrive…».

У XIX-му столітті художник Микола Ге написав блискучу картину під назвою «Що є правда?». Вона представляє Пілата, на якого падає світло, у той момент, коли він задає відоме питання Ісусу, що стоїть у тіні. У розпал війни та всіляких маніпуляцій правдою, яких ми зазнавали протягом багатьох років через кремлівську пропаганду та через відмову не лише засудити радянські злочини, а й спроби реабілітувати пам’ять про сталінський період, це питання набуває вагомої актуальності.

Микола Ге. «Що є правда?»

Деякі екзегети чують іронію в словах цього римського чиновника. Це схоже на те, як Сталін висміяв військову силу Ватикану, запитуючи: «Папа, скільки дивізій?» Як на мене, то Пілат стурбований: я думаю, він не може приховати щиру зацікавленість. Можливо, він відчуває, що ось-ось скоїться помилка, що особистість Ісуса містить загадку, щось таке, що приваблює і кидає йому виклик. Спостерігаючи картину, ми чуємо щось на кшталт тиші, що настає після цього питання.

Ми бачимо тільки одну відповідь: вона на обличчі Ісуса, а отже, не є промовою чи визначенням істини. Ісус задовольняється тим, що дивиться на того, хто стоїть перед ним, хто має силу і не може витягнути себе з насильства. Той, хто вчиняє насильство, позбавлений правди не тільки тому, що він несе відповідальність за вбивство, а й тому, що він закриває сам собі доступ до правди. Він її блокує. Замість світла і життя він обирає насильство і смерть. Це фатальна помилка.

«Я є шлях, правда й життя», – говорить Христос. Якщо ми не намагатимемося вилікувати свою мову, усі інституції у світі, включаючи найдавніші, будуть скомпрометовані. У той час як одні починають справу звільнення, відмовляючись від «колаборації», що ризикує перерости в «колаборацію» в сенсі Другої світової війни, інші залишаються підневільними й рабами тирана, який не перестає демонструвати світові видовище своєї тиранії.

На Україну сипляться бомби. Пекло – річ серйозна, не емоційна, не сентиментальна. Це не просто слова. Той, хто серед ночі холоднокровно скинув бомби на пологове відділення, здається, вийшов із Пекла Данте, який, як відомо, не був сентиментальним автором. Цей солдат був оснащений складним прицілом, який дозволяв йому прицілитися в темряві, але він був сліпий.

Що є правда? Де вона ? У цій боротьбі ми покликані зробити чіткий вибір. Блез Паскаль у «Листах до провінциала» писав: «Це дивна і тривала війна, де насильство намагається пригнічувати правду. Усі зусилля насильства не можуть послабити правду, а лише підносять її. Усі вогні правди не можуть зупинити насильство, а лише ще більше дратують його».

На відміну від Паскаля, який стверджував тріумф істини у своїх наступних роздумах, сьогодні ми не можемо дозволити собі такої впевненості. Справді, правда про мільйони загиблих у ГУЛАГу та сталінські злочини до кінця не розкрита. Путінський режим підтримує культуру амнезії, переймаючи стародавній принцип «забороненої пам’яті», тобто прирікаючи на забуття, до якого він додає пропаганду. У цьому сенсі російські ЗМІ стали зброєю війни. Чи можемо ми зупинити цю війну, не змінюючи механізми поширення брехні та насильства?

Багато освічених людей говорять великі і красиві промови про мир, але якщо ми відпочатку не скажемо, що ми проживаємо війну між двома суверенними державами, – російською державою-агресором, у якій панує тиранічний режим, і демократичною українською державою, що зазнала нападу, – якщо справедливість не відбувається і нікого не судять, якщо, коротко кажучи, ми квапимо події, то ми є співучасниками насильства, що триває.

Ми забуваємо історію. І ми продовжуємо підтримувати брехню, яка триває, тому що в СРСР, на відміну від нацистської Німеччини, не було Нюрнберзького процесу. Ми можемо закликати до миру стільки, скільки хочемо. Але чи ми вже ходимо по хмарах з ангелами, чи все ще живемо в епіцентрі цієї дивної та тривалої війни, про яку говорить Паскаль?

На яких сторінках Україна зараз відкриває Біблію? Тут йдеться не про дипломатичні маніпуляції, а про насильство та тиранію. Пророк Ісая згадує про смерть ассирійського тирана, який хвалився тим, що відмінить кордони народів, що є проєктом нинішнього тирана. Потім він продовжує сатирою на вавилонського царя, людину, «з-за якої тремтіла земля» (Ісая 14), і який опиняється кинутим у шеол, світ мертвих.


Ця звістка промовляє до нас, вони дозволяє нам тримати спину прямо. Вона наближає Великдень для нас. Ми боїмося найгіршого, ми є свідками сцен пекла, але ми знаємо, що наближається Великдень і що імперія зла має поступитися.

Поділитись:

Share on facebook
Share on twitter
Share on linkedin
Share on telegram
Share on whatsapp

#God against war у соцмережах:

Підписуйтесь і поширюйте.