ETHOS

ЕТОС на практиці під час війни

Ірина Берлянд: Про Війну і Мир

Пропонуємо роздуми Ірини Берлянд про війну і мир (як поняття протилежне війні), що були опубліковані на її сторінці у Фейсбук. Ірина Берлянд співпрацює з видавництвом «Дух і літера». Її дослідницькі інтереси повʼязані з філософією діалогу культур В.С.Біблера, з філософією освіти, зокрема з феноменами культури як предмета початкової освіти.

Багато хто вже написав щось подібне за пафосом, і я дещо перепостила.

Але хочу й сама написати. Я думаю про це 100+ днів, “від початку “війни”. Лапки — тому що війна триває вже 8 років, а те, що почалося 24 лютого, — це нова фаза війни (“повномасштабна війна”, або “гаряча фаза війни”, або “масштабне вторгнення”, або…). Але для багатьох – для росіян та європейців майже всіх, але й для когось із українців – війна розпочалася саме 24 лютого, а до того наче був мир. Вони так і пишуть: “у мирному житті”, “з довоєнних дописів” – про події й дописи 14, 15, 18 років. Війна, яка була до 24 лютого, була такою, що її досить легко можна було не помічати. А після 24 лютого стала такою війною, яку не помічати дуже важко.

Думала я про це й раніше.

За часів війни, яку було легше не помічати, ніж ту, що триває сьогодні, я написала про есе Джорджа Орвелла 1941 «Веллс, Гітлер і Всесвітня держава». Я прочитала його тоді як таке, що адресовано безпосередньо мені. Процитую дещо з того допису, а в коменті дам на нього посилання (і на текст Орвелла, звичайно).


“Уэллс, оппонент Орруэла, любит все хорошее и ненавидит все плохое, он за разум, мир и порядок против фанатизма, войны и хаоса. Все мы немного уэллсы. Но беда в том, что это не помогает против военной силы.

Оруэлл пишет: “…прежде чем заводить речь о переустройстве жизни, даже просто о мире, надо покончить с Гитлером, а для этого потребуется пробуждение энергии, которая не обязательно будет столь же слепой, как у нацистов, однако не исключено, что она окажется столь же неприемлемой для «просвещенных» гедонистов. Что позволило Англии устоять в последний год? Отчасти, бесспорно, некое смутное представление о лучшем будущем, но прежде всего атавистическое чувство патриотизма, врожденное у тех, чей родной язык английский, — ощущение, что они превосходят всех остальных. Двадцать предвоенных лет главная цель английских левых интеллигентов состояла в том, чтобы подавить это ощущение, и, если бы им удалось добиться своего, мы бы уже видели сейчас эсэсовские патрули на улицах Лондона.”

Оруэлл считает эту коллизию принадлежащей к его, оруэллвскому, времени. Во времена его молодости Уэллс был пророком, но оказался “слишком благоразумен, чтобы постичь современный мир”, и, в частности, оказался неспособен понять фашизм (и потому недооценивал его опасности), он принадлежал, согласно Оруэллу, девятнадцатому веку (а также “народу и сословию, не любящим воевать”)”

Но эта коллизия воспроизводится и сегодня.


Люди здебільшого не люблять воювати.

Більшість людей не люблять воювати.

Гарні люди, пацифісти та гуманісти дуже не люблять не лише воювати — вони ненавидять війну. Вони, навпаки, люблять мир.

Вони кажуть та пишуть: війна це найстрашніше що може статися! У війні не буває переможців! Війною нічого не можна розв’язати! Немає нічого гіршого за війну! Ні війні! Світу мир!

Вони кажуть: ця безглузда війна! (а для них усі війни безглузді, адже будь-яка війна нічого не розв’язує, а лише руйнує, вбиває і калічить) — а якщо безглузда, то як про неї можна думати? Ніяк. І ми не думаємо.

Ми вважаємо, що війна це щось ненормальне, чого не повинно бути. І — за законами магічного мислення — здається, що якщо ми не думатимемо, не помічатимемо, не говоритимемо і не писатимемо про війну і, головне, не воюватимемо — то війна зупиниться і настане мир. І з’являється “партія миру”, за яку голосують величезною більшістю українці, які повірили, що війну припинити легко – треба тільки покінчити з війною в головах, просто перестати стріляти, домовитись – і настане мир. А “партія війни” — це начебто партія поганих людей, які або наживаються на війні або просто люблять воювати.

Люди “партії миру”, пацифісти, борються за МИР ПРОТИ ВІЙНИ. Як ниби сторонами, що борються, є “війна” і “мир”, і ми підтримуємо мир проти війни, і бажаємо перемоги миру над війною.

Але ж це не так. Воюють не війна з миром. Воюють Росія з Україною. І треба боротися не проти війни, а проти Росії. ВОЮВАТИ проти Росії. І припинити війну може не боротьба за мир, а ПЕРЕМОГА НАД РОСІЄЮ У ВІЙНІ. Мир неспроможний зупинити війну. Лише переможна війна призведе до миру.
І після перемоги не варто казати “ніколи знову” як впевнену констатацію.

Варто думати про війну не як про те, чого не має бути, а як про таке, до чого маємо бути готовими.
Si vis pacem, para bellum.

Ну і наведу фразу, що приписується Епамінонду (у Корнелія Непота):

“Ти обманюєш своїми промовами співгромадян, налаштовуючи їх проти війни, під ім’ям спокою ти готуєш їм рабство. Мир народжується від війни, і ті, хто хто хоче довгого мирного життя, мають загартуватися в боях”

Джерело: сторінка Ірини Берлянд у мережі Фейсбук

Поділитись:

Share on facebook
Share on twitter
Share on linkedin
Share on telegram
Share on whatsapp

#God against war у соцмережах:

Підписуйтесь і поширюйте.