ETHOS

ЕТОС на практиці під час війни

Говорити правду. Інтерв’ю Костянтина Сігова французькому виданню Esprit.

Пропонуємо вам український переклад інтерв’ю Костянтина Сігова французькому виданню Esprit. Відомий український філософ, консультант ДЕСС, розповів про війну в Україні через особисте переживання війни та усвідомлення катастрофічних подій, які матимуть наслідки для всього світу.

З оригіналом публікації можна ознайомитися тут.


– Ви  в Україні. Яка у Вас зараз ситуація після 24 лютого?

– Наразі я перебуваю під Вишгородом, за кілька кілометрів від Києва. Моя дружина і дочка, разом із нашими трьома котами, щойно виїхали з міста. Ми працюємо тут разом з двадцятип’ятирічним сином Романом. Ми  свідчимо про те, що відбувається в Україні, розповідаємо про наше життя, тому що не можемо інакше. Я постійно даю інтерв’ю, де описую те, що бачу. Роман розмовляє восьма мовами, він супроводжує багатьох журналістів, що перебувають тут. Щодня він ризикує своїм життям. Але я не можу його зупинити: все, що я можу, це підтримати і обійняти його перед тим, як він відправиться у чергове небезпечне місце.

Для нього, як і для мене, це внутрішня потреба казати правду. Перед нашими очима розгортається справжній злочин проти людства, ми є його свідками. Українці захищають не  тільки життя: ми захищаємо певне уявлення про гідність та свободу. Якщо ми цього не робитимемо –  наше існування не матиме сенсу. Ми пережили перші, дуже важкі два тижні. Щоночі ми чуємо сильні обстріли. Цього тижня ми допомогали виїхати за кордон одному з найвидатніших українських композиторів Валентину Сильвестрову. Післядовгих трьох днів подорожі йому довелося у свої 84 роки пішки перетнути польський кордон. Це страшно, коли така людина, видатний музичний геній, вимушений під звуки обстрілів залишати Україну… Зараз у мене немає звісток про одну з моїх колишніх студенток Могилянки, нині видну вчену, яка сховалась у маленькому селищі неподалік від Києва. Її будинок розташований за три кілометри від промислової пекарні, яка зазнала бомбардування і там загинули тринадцять осіб. З того часу вона зникла разом зі своєю шестирічною донькою… Мій син намагався потрапити до цього села разом із французькими журналістами, але йому не вдалося. Там відсутні гуманітарні коридори, і ми побоюємося найгіршого. Люди, яким вдалося втекти, розповідають, що чеченські ополченці, відомі як “кадировці”, холоднокровно вбивають мирних мешканців на вулицях, інколи навіть на очах у дітей. Це справжня бійня. Перед нашими очима розгортається реальний злочин проти людства, ми є його свідками.

Крім цього, зараз багато квартир у Києві вже кілька місяців винаймають люди, що належать до спецназівців, які приїхали з Росії сіяти терор. Кияни намагаються їх упізнати. Відпочатку цієї війни кияни день і ніч активно організують опір та необхідну допомогу. Поки я з вами розмовляю, ми чекаємо на штурм Києва та готуємось до нього. Нарешті, як ви знаєте, мільйони людей виїжджають із країни. Мій син разом із журналістами був учора на київському вокзалі, щоб взяти інтерв’ю у людей, які чекають на поїзд, що прямує на Захід. Там були тисячі людей, і журналісти були вражені тим, наскільки стриманими та згуртованими залишалися люди, що перебували у залах очікування. Французьке телебачення показує переважно драматичні сцени, де ми бачимо, як люди кидаються у вагони потягів, що прибувають на перон. Але набагато сильнішим і промовистішим  є це гідне очікування, що читається на всіх обличчях: дітей, молоді, людей похилого віку. Це велике очікування життя. На мою думку, весь Київ зараз теж пребуває у великому очікуванні.

– З одного боку, є це очікування, але є і опір цілого народу, який викликає захоплення… У чому глибинна мотивація українців?

– Наш народ чинить опір плану відтворення Радянського Союзу. СРСР був офіційно заснований майже сторіччя тому, 30 грудня 1922 року. Путін хоче відзначити цю річницю з великою помпою за кілька місяців. Напад на Україну не є випадковим. Це частина його проєкту щодо повернення до радянської імперії. Але це абсолютно антиутопічний проєкт. Надія на можливість звільнитися від страху та насильства радянського режиму була лейтмотивом руху за незалежність нашої країни у 1991 році. Два фундаментальних антропологічних міркування мотивували наше становлення після 1991 року: спроможність більше не боятися насильства і мати право говорити правду.

Помаранчева революція у Києві у 2004 році перемогла тоді неорадянський дух реваншу проти України. Громадянський досвід, накопичений у наступне десятиліття, допоміг відрізнити тих хто звик до радянського наративу, і тих, хто прогне іншого наративу.

«Покоління Майдану» не тільки звільнило Київ від неорадянської спокуси, а й зірвало постмодерні маски, за якими ховався цей архаїчний тип на ім’я «homo sovieticus». Наприкінці 2013 — на початку 2014 року київська Революція Гідності стала поворотним моментом в історичному переході від homo sovieticus до homo dignus. Дух нашого опору був етичним і досі залишається таким, збагаченим у цій спадщині.

Сьогодні наш народ насправді зґуртований. Ця війна виходить за рамки релігійних, мовних, етнічних та соціальних відмінностей кожного. Цей опір стосується як україномовних, так і російськомовних, євреїв та греків, це одностайний опір перед тиранією. Були люди, які без жодної зброї зупиняли танки, що проходять через їхнє село. Громадянське населення надзвичайно мужнє.

Ми змагаємось за нашу гідність, а також за гідність інших європейців. Ми боремося за «нашу та за вашу свободу», використовуючи цю знамениту формулу, розгорнуту на прапорі невеликою групою дисидентів, які протестували у 1968 році проти входу радянських танків до Праги. Путін веде війну не лише проти України, а й проти європейської культури та проти демократії. Він прагне зруйнувати європейський етос, який конкурує з його баченням світу. Зачинений у своєму бункері роками, заточений у своїй самозакоханій дурості, він думав, що зможе за кілька днів взяти Київ і встановити там маріонетковий режим. Він не припускав, що український опір буде таким потужним.

– Чи може Росія програти цю війну?

– У цивільному та політичному плані Путін програв цю війну. З одного боку, судячи з того, що ми бачимо, його солдати дезорієнтовані, дезорганізовані та деморалізовані. Вони думали, що їх зустрінуть із квітами, але це зовсім не так. Дехто навіть не знав, що їде на війну, думав, що їх відправляють в Україну для «спецоперації». Ми бачимо, що російські солдати не мають із собою мобільних телефонів. Коли їх беруть у полон українські сили, вони дзвонять своїм сім’ям з українських телефонів та кажуть, що їм брехали. Вони також бачать, що тіла вбитих російських солдатів не ховають, кидають у братські могили. Російська держава нічого не робить для того, щоб повернути тіла загиблих солдатів їхнім сім’ям. Вона зовсім не поважає людське життя: чи то життя українця, чи росіянина, чи європейця. Воно демонструє неймовірний ступінь цинізму та жорстокості.

З іншого боку, наш народ цурається проєкту російського режиму. Ми стикаємося з радикальним злом у кантіанському значенні цього слова. Агресор не зможе утримати країну, він не зможе її окупувати та продовжувати гру. У міру нашого опору хід у відповідь стає все більш жорстоким. Наші міста горять під бомбами, ракетами та російськими снарядами. Ця війна не тільки б’є вікна будинків, а й забирає страшенно багато життів. Буквально цього тижня атаку зазнала атомна електростанція під Харковом. Ми не піддаємося паніці, навпаки, ми спокійні, але усвідомлюємо, що опинилися на краю прірви. У Путіна немає обмежень, немає гальм. Його не хвилює, що ядерна аварія може торкнутися як його власних солдатів, так і його громадянське населення. Він замкнений у своєму тиранічному міхурі. Я думаю, що він паралізований своїм страхом та експортує його. Саме тому він широко використовує пропаганду у своїй країні, затикає рота ЗМІ, заарештовує і знищує всіх, хто мислить не так, як він, встановлює диктатуру в Росії.

– Чи були ми наївними?

– Усвідомлення Заходу прийшло надто пізно. Хоча були ті, хто роками попереджав реальність путінського режиму. Чи змінить війна, яку ми зараз переживаємо, правила гри? Я не знаю. На цьому тижні мене запросили на французький телеканал для інтерв’ю. Я був приголомшений тим, як мій співрозмовник не слухав мене і повторював аргументи та думку Путіна, які полягали в тому, що Україна — «штучна країна». У мене склалося враження, що мене використали, зокрема, тому, що мої висловлювання тоді змішалися з цілим проросійським салатом, який виправдовує агресію. Це люди, які зраджують Європу, зраджують Францію, вони «колабораціоністи». Мене турбує те, що ця отрута вже багато років переганяється у вашому суспільстві.

Єдине питання, яке, на мій погляд, варто поставити: ви за чи проти цієї війни? Якщо ми не відповідаємо на це питання, ми залишаємось у нечіткому мисленні. Кожен має зайняти дуже чітку позицію щодо цього питання. Приватні особи, ЗМІ, культурний та науковий світи…

Влаштовувати круглі столи про Україну, думати про мир, влаштовувати балети та концерти — це чудово, але це лише красивий культурний парад, що маскує агресію. Перш за все, кожен повинен зайняти чітку позицію з цього питання, яке фактично є питанням особистої відповідальності, підняте Ханною Арендт. Зрештою, повторюю, ця війна, яку веде Путін, — це війна не лише проти України, а й проти всієї Європи. Ми всі в одному човні.

– Чого Ви очікуєте від європейців?

– Я чекаю твердості та єдності. Перша хвиля економічних санкцій проти Росії була необхідною та дуже важливою реакцією. Це дає плоди. Росіяни розуміють, що режим Путіна вкидає їх у депресію. Багато хто зараз біжить зі своєї країни. Це означає, що санкції — дуже хороший спосіб послабити російську економіку і тим самим послабити її військову міць. Оскільки пресі одягли намордник і країна опинилася за залізною завісою, це був єдиний спосіб впливу.

Зараз важливо, щоб європейські лідери та громадяни перейшли до другої хвилі заходів. Вони обов’язково мають звільнитися від залежності від російського газу і нафти та побудувати сильну, єдину Європу в енергетичному плані. Також необхідно терміново прискорити процес інтеграції України до Європейського Союзу. Нарешті, всі мають крок за кроком боротися з кремлівською пропагандою, з фейковими новинами, з цим перманентним перекручуванням правди. Громадянське суспільство повинне всіма способами підтримувати ці акції, виходити на демонстрації, доносити точні меседжі. Ми перебуваємо на історичному переломному етапі, ми маємо відновити нашу спільну республіку, наші цінності, засадничі після досвіду Другої світової війни. Це відповідальність кожного. Не здавайтеся, чиніть опір там, де ви є, кожен на своїй ділянці, кожен на своєму місці роботи. Давайте чинити опір разом.

Інтерв’ю Флоре де Борд, 9 березня 2022

Костянтин Сігов, український філософ, викладач Києво-Могилянській академії, для журналу Esprit (Париж) по телефону розповів про те, як на його країну обрушилася війна, про спротив свого народу, а також про особистий досвід власного спротиву і свого сина.

Джерело: Нова бібліотека Софії-Мудрості

Поділитись:

Share on facebook
Share on twitter
Share on linkedin
Share on telegram
Share on whatsapp

#God against war у соцмережах:

Підписуйтесь і поширюйте.