ETHOS

ЕТОС на практиці під час війни

«Гостинність Владики»: Ісус та Діалог

о. Джон Джилліонс

Прийдіть вірні,
гостинністю Владики і Безсмертною трапезою на горньому місці насолодимося,
Піднесеним розумом навчаючись словам від Слова,
Його ж величаємо.

(Святий і Великий Четвер, Канон, ірмос 9)

У січні 2022 року мене запросили читати щорічну лекцію присвячену отцю Георгію Флоровському для Православного богословського товариства в Америці, і одне із питань, які я розглянув, була тривожна тенденція деяких православних відмовлятися від діалогу зі своїми братами і сестрами по вірі на суперечливі теми.

Особливо зараз, коли насильство в Україні значною мірою налаштовує православних християн один проти одного, можна було б подумати, що настав саме той момент, коли треба цінувати розмову. Справді, збройні сили володимира путіна з варварською жорстокістю спустошують Україну, а мільйони українців були змушені покинути свої домівки. І все-таки, все ще тривають перемовини між дипломатами росії та України. Якщо ворогуючи держави можуть вести переговори, чи можемо ми, поділяючи одну Євхаристію, відмовитися від діалогу один з одним, навіть на найделікатніші теми?

Род Дреєр, американський консерватор є найвидатнішим борцем проти діалогу. «Я залучаю до розмови лише тих людей, які довіряють мені і готові мене вислухати. Я не витрачаю час на тих, хто не такі. Це того не вартує. Мені це не цікаво. Я не визнаю право тих, хто просто тролить мене або намагається видавати себе кращим за консерваторів». На лекції я звернув увагу на погляди Дреєра на діалог, а через пару тижнів він відповів різкою критикою в The American Conservative. “Якщо ви послухаєте промову отця Джилліонса, ви побачите, що це класичний приклад прогресивної обфускації, жертвами якої можуть легко стати цілком собі доброчесні священники та миряни, які ніколи безпосередньо не мали з нею справу.”

Дреєр і компанія претендують на теологічно високу позицію, вважаючи, що їхня відмова від діалогу є принциповою позицією, яка ґрунтується на Святому Переданні. Але навіть короткий огляд Євангелій дає зовсім інше уявлення про те, як Ісус ставиться до діалогу з тими, хто може не погоджуватися, бути підозрілим, відверто ворожим або навіть мати приховані наміри проти нього. Візьмемо, наприклад, Євангеліє від Луки.

  1. У віці 12 років Ісус уже знаходиться в храмі, слухаючи, ставлячи запитання та даючи відповіді (Лк. 2:41-52)
  2. Він веде діалог з дияволом, стоячи на своєму перед обличчям провокативних, спокусливих і ворожих запитань і відповідей (Лк. 4:1-13).
  3. Він розмовляє з фарисеями та вчителями, які протестують проти його слів «прощаються тобі гріхи твої» (Лк 5, 17-26). Ісус зовсім не наївний щодо намірів своїх співрозмовників.  Справді, саме він бере на себе ініціативу, щоб розпочати діалог, коли «промовив у відповідь їм».
  4. Коли фарисеї нарікають на Його учнів, що він їсть з «митниками та із грішниками», Ісус не уникає суперечки, а виносить її на відкрите місце, щоб прямо й публічно звернутися (Лк 5, 27-39).
  5. Коли фарисеї ставлять під сумнів можливість зривання зерна в суботу, Ісус знову відповідає на їхнє питання прямо, хоча на цьому етапі він знає, що вони свідомо намагаються заманити Його в пастку в його словах і діях (Лк 6,1-11).
  6. Коли Ісус отримує відмову у спробі залучити самарян (тобто розпочати діалог), його учні хочуть «щоб вогонь зійшов з неба та винищив їх». Але Ісус суворо докоряє їм за те, що вони піддалися демонічному впливу: «Ви не знаєте, якого ви духа» (Лк. 9:51-56).
  7. Коли законник лукаво починає діалог з Ісусом, «Його випробовуючи», Ісус не відходить від законника, а долучається до розмови і навіть, здається, перемагає його в кінці (Лк 10, 25-37).
  8. Коли дехто питається, чи Ісусове вигнання демонів не є само по собі демонічним, він — замість того, щоб уникати їхніх невисловлених заперечень, — висловлює їхні занепокоєння та говорить про них (Лк 11, 14-26).
  9. Запрошений на вечерю Ісус не боїться почати різко критичну розмову зі своїм господарем та іншими гостями — фарисеями, книжниками, законниками. Але замість того, щоб сприймати це як початок діалогу, вони свідомо шукають більше можливостей, щоб заманити його в словесну пастку (Лк 11, 37-54). Ісус, навпаки, як подальший крок після цієї зустрічі, разом зі своїми учнями підкреслює необхідність відкритості, безстрашності та довіри до Духа Божого. Вони повинні бути готові до протистояння та конфронтації, але також готові помиритися зі своїми обвинувачами (Лк 12:1-54; див. також 21:10-19, де протистояння є нагодою для свідчення).
  10. Ісус знає, що фарисеї «спостерігали за ним», але він все одно йде з ними на вечерю, критикуючи залучає їх до розмови і наполегливо заперечує їх вимогам, щоб він припинив спілкуватися, говорити та їсти з грішниками (іншими словами, щоб він припинив діалог з ними), Лк 14, 1-24.
  11. Ісус відкрито повчає у Храмі і завжди готовий до запитань і діалогу (Лк 19:47, також 21:37-38), хоча він знає, що «книжники та старійшини» прагнуть його знищити. Однак говорити «відверто» не слід плутати з говорити «однозначно». Навіть його учні часто не були впевнені в значенні його метафор, притч і антиномій (див. Лк 8:9-10, Івана 18:19-24, 16:25-33). Він не уникав діалогу, але був також обережним, бо «знав їхню хитрість» (Лк 20, 23) і намагався уникнути передчасного «завершення», оскільки релігійні лідери намагалися впіймати його на тому, що він сказав (Лк 20: 1-8, 19-47).
  12. Як тільки релігійні лідери побачили, що не можуть спіймати його, «вже не насмілювалися питати Його» (Лк 20,40). Вони відмовилися від усякого приводу для діалогу і задумали зупинити його насильницьким шляхом. Наполеглива відкритість Ісуса та його готовність до діалогу різко контрастують з таємною змовою Синедріону та угодою, яку вони укладають з Юдою (Лк 22,1-6).
  13. Після того, як його заарештували, Синедріон вимагає відповіді: «Чи ти Христос». Ісус визнає, що діалог здається безглуздим: «Коли Я вам скажу, не повірите ви; і якщо я вас запитаю, ви не відповісте». Він все одно відповідає, знаючи, що його слова будуть перекручені та використані проти нього (Лк 22,66-23,25).
  14. Після свого воскресіння він показує двом учням зразок діалогу, коли йдучи бесідує, критикує та разом з ними відкриває Писання по дорозі в Емаус, завершуючи тим, що вони впізнають Його «у ламанні хліба» (Лк 24,13-35).

У кожному з цих епізодів Ісус є фігурою меншини, яка не має за собою жодної інституційної влади, ні громадянської, ні релігійної. Він перебуває під постійними підозрами та загрозами, а також неодноразово його неправильно розуміють. Але як найменш сильний, він все ще веде діалог і говорить найбільш відкрито, сміливо, вільно і безстрашно.

У Православній Церкві нам потрібно набагато більше простору для вільного, шанобливого та енергійного обміну думками, особливо на теми, які нас найбільше розділяють і турбують.

Ісус постійно спонукав учнів думати за межами звичайного розуміння «ближнього». Йдучи далі, він наполягав, що його учні люблять своїх ворогів. Св. Софроній Сахаров (1896-1993) назвав це центральним вченням Ісуса у Новому Завіті і розумів під «ворогами» тих, хто відрізняється і кидає виклик нашому способу мислення.

Але ми не вороги, навіть коли наші способи мислення кидають один одному виклик. Ми є православними, які поділяють одну чашу причастя і «насолоджуються гостинністю Владики». Якщо на Тайній вечері Ісус може долучити Юду та сварливих апостолів до Свого столу, чи ми не зможемо зробити те саме?

Автор статті – о. Джон Джилліонс, колишній канцлер Православної Церкви в Америці та директор-засновник Інституту православних християнських досліджень у Кембриджі, Велика Британія. Переклад статті зроблено з оригіналу, що розміщений на сайті Public Orthodoxy

Поділитись:

Share on facebook
Share on twitter
Share on linkedin
Share on telegram
Share on whatsapp

#God against war у соцмережах:

Підписуйтесь і поширюйте.