ETHOS

ЕТОС на практиці під час війни

«Буча: Де був Бог і чи є Він взагалі» – протоієрей Георгій Коваленко

Протоєрей Георгій Коваленко, ректор Відкритого Православного Університету Святої Софії-Премудрості, опублікував відео-відповідь на питання, які виникають у багатьох людей після побачених кадрів з Бучі.

Слава Ісусу Христу! Слава Україні!

Після кадрів з Бучі найближчі до мене люди ставлять запитання: а де був Бог? Чому Він це не зупинив? Як Він міг це дозволити? І на це питання дуже важко відповідати, адже слів недостатньо. Сьогодні мій друг і священик сказав: «В цей момент краще мовчати». В цей момент краще співчувати, бути поруч. В це момент краще плакати з цими людьми і ставити ті ж самі питання, які ставлять вони. Бо, саме ці запитання ставив Давид. Коли сьогодні відкриваєш Псалтир, то чуєш цей самий крик, цей самий біль, це ж саме запитання. Коли відкриваєш Книгу Іова, то бачиш це ж саме, бачиш цю ж саму тему, і вона сьогодні промовляє. Але від цього, що я посилаюся на тексти, цей біль не меншає. І тому я не стільки буду намагатися відповісти на запитання, на цей крик, на цей біль і волання наших жінок, скільки спробую для себе визначитися, а в якого Бога я вірю. Хто цей Бог? Чому зараз відбувається саме так? Парадоксальним чином саме в цьому сповіданні власної віри я знаходжу для себе відповідь.

Я вірю в Бога, Який став такою ж самою людиною. Його також хотіли вбити тоді, коли Він був ще немовлям. Разом із своєю Родиною Він став біженцем. Більше того, коли Він з Родиною втік, у цьому місці, де Він знаходився, багато немовлят вбили, адже хотіли вбити і Його. Потім Христос прийшов до людей, проповідуючи їм, закликаючи до того і навчаючи тому, як жити за Божим законом. Але, що зробили ці люди, що зробив цей богообраний народ? Вони Його зрадили, ув’язнили, зв’язали, катували, і врешті-решт розіп’яли на хресті, опісля чого Він помер.

Я вірю в Бога, Який помер на хресті. І це – реальність. Це така сама реальність, як смерті в Бучі, в Маріуполі та в інших містах. Тому Бог помер там. Бог помер у Бучі і Маріуполі, як і колись на хресті. Бо колись Бог став людиною, а потім постало людство Боже, Церква. Я вірю, що зараз Бог – це люди, тіло Його, які вірять в Нього, які не творять зла, які страждають, яких вбивають. І Він це пройшов сам і відчуває цей біль зараз. Так же само і Його Мати була біженкою, рятуючи своє немовля. А потім Вона дивилася, як її Сина розпинають, як Він помирає на хресті, як Його знімають з хреста. Тому Божа Мати краще за мене розуміє тих матерів, горе яких зараз невтішне.

Але чому Бог це не зупиняє? Саме тому, що це той Бог, Який створив людину вільною обирати між добром і злом. Це той Бог, Який дав людині цю можливість. Це не якийсь архітектор, який створив машинку, в якій всі є гвинтиками. Це не якийсь механізм, який всім керує, який все знає, який прорахував все від початку і до кінця, і наперед знає те, що буде. Я вірю, що ми обираємо те, як буде. Бог знає безліч можливих варіантів, але вибір робимо ми. І у відповідності до цього вибору добро продовжує боротися і перемагати зло. Бо Бог – це життя. І життя, не зважаючи ні на що, – триває. Бог – це любов. І саме ця любов перемагає. Бог допомагає нашим захисникам, бо Буча, Ірпінь, Гостомель, Чернігів, Конотоп зараз звільнені. І це ми сприймаємо з одного боку, як чудо, а з іншого боку розуміємо, що за цим чудом стоять зусилля ЗСУ, наших захисників, наших ангелів-охоронців. З ними і за них зараз Бог. Бо вони боронять добро від зла, життя від смерті. Я вірю, що ці міста воскреснуть, що продовжиться пам’ять про тих людей, які зараз відійшли до Бога, Який не тільки помер, а й Воскрес. Адже я вірю і у Воскресіння Христове. Мій Бог не тільки помер, а й переміг смерть. Він Воскрес із мертвих. А це означає, що життя перемагає, що любов перемагає. Ми будемо жити, творити добро, відроджувати своїми руками і з Божою допомогою все те, що було знищено. Бо те, що відбувається, – це боголюдський процес. Бог і людство співдіють, співпрацюють в тому, щоб творити, щоб наповнювати світ життям і любов’ю. І цьому протистоїть зло, яке намагається руйнувати, знищувати, вбивати, але добро обов’язково переможе.

Я сьогодні прочитав пост своєї подруги, в якому вона пише про те, що Бога немає. І я в певному сенсі готовий з нею погодитися. Бо це відчуття богооставленості є природнім. Воно описано і в Святому Письмі. Коли ми читаємо Книгу Іова, то це ж про все це. Коли ми читаємо Псалми, то саме там Давид волає, звертаючись до Бога з претензіями. Він закликає до знищення ворогів, які на нього насідають з усіх боків. Він волає про захист і не розуміє того, чому він оставлений, чого Бога не має, чому Він нічого не робить. Більше того, сам Христос на хресті в останні секунди свого життя звертається до Бога Отця зі словами: «Боже, чому Ти Мене залишив?». Навіть Бог пережив цю богооставленість. І тому це є природня реакція наших людей, які ставлять ці запитання, які роблять такі різкі заяви. І переконувати нас будуть не слова, а те, що ми продовжуємо жити, продовжуємо один одного любити, підтримувати і молитися. І віримо в Бога, Який серед нас, Який в нас, Який з нами, Який є Богом любові, Який є Богом жертви. Наш Бог – з нами. Він з нами навіть тоді, коли нам здається, що Він нас залишив.

Розшифровка: velychlviv.com

Поділитись:

Share on facebook
Share on twitter
Share on linkedin
Share on telegram
Share on whatsapp

#God against war у соцмережах:

Підписуйтесь і поширюйте.