В цю неділю, 20 березня, в Томас Кірхе, що в Лейпцизі, відбулась молитва за Україну. Без перебільшення – це один з Музично-Християнських Центрів світу.
Композитор Йоганн Себастьян Бах був керівником музичного хору в церкві Святого Томаса з 1723 року до своєї смерті в 1750 році і викладав у дочірній школі.
Вольфганг Амадей Моцарт грав на органі в церкві під час одного зі своїх європейських турів у 1789 році.
16 серпня 1813 року тут був охрещений Ріхард Вагнер.
З промовою до присутніх звернулась Любов Лисенко, доцент Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського:
Дякую! Саме це слово народилося в серці, коли я подумала: «А з чого почати цю промову?» Відразу пригадалися слова геніального німецького теолога Johannes Eckhart von Hochheim (Йоганна Екхарта з Хоххайма), який казав: «Якби єдиною молитвою, яку ви вимовили за все своє життя, було б слово «Дякую» – цього було б достатньо». Я ж додам від себе: ні, цього не достатньо. І тому сьогодні, від імені тисяч своїх співвітчизників, дякуючи усім вам, я закликАю Боже Благословення на німецький народ. Народ, який цими днями проявив себе, як справжні брати й сестри українського народу. Адже замість пустопорожніх слів Ви відчинили свої серця та двері своїх домівок. Замість «глибокої стурбованості» ви прихистили безпорадних жінок та дітей, допоки їхні чоловіки тримають фронт, вставши залізним щитом на шляху московської орди. Саме орди – в цьому немає перебільшення. Адже тільки безжалісна дика орда здатна під час війни перетворювати на руїни житлові квартали наших міст, розстрілювати під час евакуації цивільних та лікарів, шантажувати світ захопленими атомними електростанціями. Або знищувати вогнем пологовий будинок у Маріуполі – це визнав навіть очільник МЗС РФ пан Лавров. Щоправда, він зауважив, що російські військові намагалися поцілити в українських неофашистів, які буцім-то там переховуються. Натомість нелюди поцілили у вагітних жінок та малих немовлят. І ці кадри облетіли весь світ. Тим часом рахунок дитячих смертей пішов на сотні… І не можливо повірити, що лише два місяці тому ми прославляли Різдво, вшановуючи Богонемовлятка Ісуса Христа, а кілька днів тому від пневмонії померло сорокаденне українське немовля – бо не змогло вижити без тепла в холодному бомбосховищі під завалами зруйнованого міста…
…Чому я кажу про ці жахливі речі саме сьогодні, в святий Недільний День? Чому слово про війну лунає з моїх вуст саме тут, у святому для християн усього світу Храмі – місці молитви за мир? Тому, що Господь Ісус Христос в Євангелії промовляє: «…Не мир я приніс на землю, но – меч!» Звісно, тут мова не про агресію. Мова про інший Меч: той, що відділяє добро від зла, світло від темряви, брехню від Правди Божої. Саме з Німеччини колись пролунав голос Мартіна Лютера, який заклИкав не просто читати, а РОЗУМІТИ Святе Писання. Саме в Німеччині побожний Лейпцигський Кантор закарбував Євангеліє в ноти, і з такою силою доторкнувся ними до людських сердець, що Йосиф Бродський в двадцятому столітті виголосив: «В кожній музиці – Бах, в кожному з нас – Бог…» Зрештою, саме з Німеччини на весь світ пролунав заклик Бетховена та Шиллера для мільйонів людей доброї волі – обійнятися та стати як брати… Тільки не такі брати, як Україна з Росією, адже історія їхнього братерства більше схожа на історію про Авеля і Каїна. Ви думаєте, україно-російській війні – два з половиною тижні? Ні, вона почалася ще в дванадцятому столітті, коли Київські землі було спустошено так званими північними «братами по крові та вірі». Згодом Московія, яка з’явилася на мапі світу через вісімсот років після появи Києва, почала називати Старшим Братом себе. І хоча золоті бані Київських Соборів, культура та мистецтво Київської Руси свідчили про зворотне, Москва вперто заявляла претензії старшого брата. Та поступово і цілеспрямовано вела наступ на права волелюбного українського козацтва. Ось і сьогодні, виправдовуючи Каїнов гріх, путін каже: України ніколи не існувало – вона з’явилася лише як політичний проект у двадцятому столітті разом з появою Радянського Союзу. Тим часом ще в дев’ятнадцятому столітті саме в Лейпцигу отримав Європейську музичну освіту засновник української класичної музики Микола Лисенко, який задовго до появи Радянського Союзу написав свій гімн: «Боже, Великий, Єдиний, Русь-Україну храни!»
Сьогодні ми разом з вами молимося про це, як справжні брати й сестри. Але я закликаю: заради тих, хто загинув, заради тих, кого ще можна врятувати: не припиняймо підтримки України. Так, іноді заради цього потрібно відмовитися від певного комфорту або прибуткового бізнесу. Але хіба не Христос питає нас сьогодні: «яка користь людині, якщо увесь світ придбає, а душу свою занапастить?» А апостол Яків додає: «віра без справ є мертва». Тож об’єднаймося разом навколо Світла та Божої Правди. І вкотре доведемо, що слова «людяність» і «християнство» – синоніми. І для німців, і для українців. А на завершення – слова великого Гете: коли право перетворюється на безправ’я, тоді спротив стає обов’язком. І ще – з Фауста: «Лиш той життя достойний та свободи, хто кожен день за них іде у бій!»