ETHOS

ЕТОС на практиці під час війни

Актуальні біблійні образи в контексті України від Анн-Марі Пельтьє

У той час як у політико-релігійному дискурсі часто згадується «братовбивчий» вимір війни в Україні, французька інтелектуалка та біблістка Анн-Марі Пельтьє звертає увагу на актуальні біблійні образи.

Анн-Марі Пельтьє – відома французька професорка, лінгвіст, доктор наук. Авторка багатьох книжок. Анн-Марі — членкиня Французької католицької асоціації з вивчення Біблії (Acfeb) і співробітниця Інституту Люстіже. 22 листопада 2014 року Фонд Ватикану вручив їй премію Йозефа Ратцінгера. Анн-Марі є першою жінкою, яка отримала цю премію. Більше про авторку.

Під час жорстокого вторгнення російських військ на територію України, поки патріарх Московський Кирил, Предстоятель Російської Православної Церкви, духовно «легітимізує» прямий злочин, цілком природно, що християнські оглядачі звертаються до біблійних посилань. Підбираючи слова та чіпляючись за знайомі шаблони, ми повинні намагатися подолати шок, перебороти сум’яття.

Але тут потрібна пильність. Встановлювати неточні зв’язки між поточними подіями та Біблією – це додавати до зла ще й плутанину. Так, цілком зрозуміло, що історія Давида і Голіафа справедливо резонує в даних обставинах. У той же час, зображуючи кричущу дисиметрію між агресором і жертвою, вона підтримує впевненість, що сила в кінцевому рахунку на боці роззброєної слабкості.

Від Каїна та Авеля до «радянського старшого брата»

Але набагато більш проблематичним є згадка про Каїна та Авеля, яку охоче використовують. Мовляв, ця історія є новим епізодом у незапам’ятній війні між двома братами. І це враховуючи той факт, що посиланням на братські відносини користувалась і зловживала радянська риторика. Ми пам’ятаємо задушевні заклинання про «братні країни», під захистом «радянського старшого брата»… Одначе ходив жарт, який протиставляв формальному «ділитися по-братньому» – «ділитися порівну», набагато більш справедливому…

Ні, не брати сьогодні протистоять один одному. Необхідний історико-політичний аналіз доводить, що  необмежена гегемоністська воля, підживлена маніпульованою пам’яттю, націлена на знищення всього, що втілює її протилежність – вимогу гідності (що дало назву подіям на Майдані в 2014 році – Революція Гідності), палке бажання жити у світі, де правда і свобода мають сенс. На очах світу влада, сп’яніла насильством, переслідує свого сусіда, всупереч найзасадничнішому міжнародному праву.

Біблійна пам’ять: портрети тиранів

Отже, якщо ми дійсно хочемо посилатися на Біблію, то треба звернутися радше до якихось яскравих портретів тиранів, які залишилися в біблійній пам’яті, фігуру, що перетинає часи та цивілізації. Сьогодні вона втілена в господарі Кремля,  цього характерного нащадка радянського варварства й КДБ, де він став майстром брехні та злочинної практики.

Те, що наразі робить Путін своїми руйнівними діями, дивним чином єднає його з далеким ассирийским володарем, згаданого у пророка Ісаї: «Вчинив я це міццю своєї руки й своїм розумом, я бо розумний, і відміняю границі народів, а їхній маєток грабую, й як сильний, скидаю пануючих! І досягла, мов кубло те, багатства народів рука моя, й як збирають покинені яйця, я всю землю зібрав, і ніхто не порушив крилом, і дзюбка не відкрив, і не зацвірінькав…» (Ісаї 12-14 [пер. Івана Огієнка]).

Кількома розділами пізніше зустрічаємо вірші про смерть вавилонського царя. Послідовність добре збережена, оскільки Ізраїль пам’ятав про безчинства Ашшура, які мало чим відрізнялись від безчинств Вавилону. Потім у тексті згадується світ мертвих в єврейському шеолі, який об’єднує свої зусилля, щоб дати відсіч цьому новому гостю, чоловіку, який «змушував землю тремтіти», який «обертав у пустиню вселенну, а міста її бурив», кажучи у своєму серці: «Зійду я на небо, повище зір Божих поставлю престола свого!» Нині серед мертвих він є лише «галузкою бридкою», «потоптаний труп» (Ісая 14, 13-19). 

І біблійний текст оспівує його падіння як велике полегшення, що охоплює землю і голосно проголошує визволення. У зв’язку з цим я пригадую одного паризького університетського викладача, який наприкінці 1989 року називав Біблію «великим кодом» нашої культури.

Календарна дата змусила нас прочитати цей вірш про смерть вавилонського царя через кілька годин після падіння Чаушеску, коли на екранах світу всі побачили видовище його безславної смерті. У цей момент на курсі запанувала велика тиша, яка не потребувала жодних коментарів: біблійна історія, вочевидь, стала історією, яку ми переживали.

День, коли «рід лукавих» зникне

Ця історія знову стає нашою, мірою того, як повільна отрута комунізму продукує нове божевілля в голові російського лідера і сіє нові жахи. Таємниця Історії. Таємниця темряви, що здається непереборною. Проте Святе Письмо передвіщає день, коли «рід лукавих» зникне. І це не чарівна казка.

Світло, яке воно випромінює, утворюється наприкінці нічного шляху, який є шляхом історії людства, особливо українського народу, що випробовується величезним горем. Болісна ніч, але яка не має скасувати обіцянку, закладену в пророцтві Ісаї. Біблія – це книга війни. Проти шантажу зла. Московський патріарх міг би отримати користь від її прочитання.

Джерело: журнал La Vie

Поділитись:

Share on facebook
Share on twitter
Share on linkedin
Share on telegram
Share on whatsapp

#God against war у соцмережах:

Підписуйтесь і поширюйте.