ETHOS

ЕТОС на практиці під час війни

Звернення духовенства до предстоятеля УПЦ МП блаженнішого митрополита Онуфрія


Христос воскрес!
Ваше Блаженство!

Священний Синод Української Православної Церкви у своєму Зверненні позитивно оцінив можливість ґрунтовного та всебічного обговорення будь-яких питань церковного життя, зокрема і питань, що стосуються майбутнього Церкви. Соборна природа Православної Церкви проявляється й у висловленні позиції священнослужителів й усіх вірних Церкви Христової щодо канонічного устрою УПЦ.
Заявлене Священним Синодом зібрання за участю єпископів, священників, монахів та мирян повинне обговорити проблеми церковного життя, що виникли внаслідок війни і які турбують усіх вірян УПЦ.
У цьому зв’язку хочемо донести до Вас свої пропозиції щодо питань, які заплановано обговорити на зібранні.

  1. Оскільки патріарх Кирил не засуджує російську військову агресію проти суверенного народу України, а, навпаки, у своїх висловлюваннях і діях підбурює до неї, виправдовує воєнні злочини російських збройних сил, які чинять геноцид українського народу, жодним чином не проявляє себе істинним пастирем, піклувальником про долю своєї пастви в Україні, констатувати, що патріарх московський остаточно втратив право називатися духовним батьком для вірян Української Православної Церкви. Бо сказано: «Котрий із вас, батьків, коли син проси-тиме в нього хліба, дасть йому камінь? Або коли попросить риби, замість риби дасть йому гадюку? Або коли яйце попросить, дасть йому скорпіона?» (Лк. 11:11-12).
  2. Підтримка і оправдання розв’язаної Росією війни єпископатом і духовен-ством РПЦ, які не лише оправдовують, а й схвалюють людиноненависницькі плани військового злочинця путіна і воєнні дії російської армії в Україні, ще раз підтверджує те, що агресивна ідеологія «русского мира», що заперечує навіть існування українського народу, стала усвідомленою позицією Московської патріархії: «… люди ж темряву полюбили більше як світло, лихі бо були їхні вчинки!» (Ін. 3:19). Тому важливим завданням зібрання повинна стати канонічно-богословська та морально-етична оцінка висловлювань і дій патріарха, єпископату і духовенс-тва РПЦ, спрямованих на розпалювання міжнаціональної ненависті та випра-вдання воєнних злочинів. Бо сказано: «Хто ж ненавидить брата свого, пробуває той у темряві й ходить у темряві, і не знає, куди він іде, бо темрява очі йому осліпила» (1Ін. 2:11).
  3. Питання зміни канонічного устрою Української Православної Церкви не можуть розглядатися без участі усього світового Православ’я. На жаль, через де-структивну діяльність Московської патріархії, Церква стоїть перед очевидною загрозою ізоляції. Тому нагальним питанням є відновлення євхаристичного спілкування з тими Помісними Церквами, з якими воно було припинене раніше.
  4. Усвідомлюючи загрозу, яка постала перед Україною загалом та перед її боголюбивим народом і Українською Православною Церквою зокрема, вважаємо за недоцільне і злочинне подальше перебування в адміністративному підпорядкуванні Московському патріархату, як організації, що проміняла вічні істини Христа на сьогочасну і примарну вигоду світу цього. Тому надзвичайно важливим є прийняття соборного рішення про вихід Української Православної Церкви зі струк-тури РПЦ і, відповідно, припинення участі єпископату і духовенства УПЦ у роботі Соборів, Синоду, інших структурних підрозділів, комісій і груп РПЦ.
  5. У якості першочергового рішення, враховуючи скасування Святим і Священним Синодом Вселенського Патріархату Патріаршої та Синодальної Грамоти від 1686 року (11.10.2018 р.), підтвердити канонічну залежність Київської Митрополії від Константинопольського Патріархату. Цей крок є важливим для того, щоб Українська Православна Церква не опинилася в канонічній ізоляції й зосередилась на узгодженні шляхів виходу зі спровокованої Московською патріархією кризи.
  6. Використовуючи значний досвід Вселенської Патріархії з виліковування розділень у Церкві та діючи під її патронатом, розпочати діалог з Православною Церквою України щодо перспектив усунення розколу в українському Право-слав’ї та можливості об’єднання в єдину Помісну Церкву. Для чого прийняти рішення про створення комісії (комісій, делегацій) для проведення перемовин з ПЦУ у складі єпископів, духовенства і мирян (богословів), надавши їй (їм) необхідні повноваження. Бо сказано: «Отче Святий! Збережи їх в ім’я Твоє, тих, кого Ти дав Мені, щоб вони були єдине, як і Ми» (Ін. 17:11).
  7. Цей час великих випробувань для усіх нас показав, що Українська Пра-вославна Церква завжди була і буде невід’ємною частиною свого народу, поділяючи його долю. Однак окремі священнослужителі, керуючись незрозумілими мотивами, заплямували себе колабораціонізмом і відвертою підтримкою російської агресії. Тому важливо соборно рішуче відмежуватися від таких священнослужителів, засудивши їхні дії, і після детального вивчення усіх обставин застосувати до них відповідні форми канонічних заборон. Бо сказано: «Із нас вони вийшли, та до нас не належали. Коли б належали до нас, то залишилися б з нами; але вийшли, щоб відкрилось, що не всі вони наші» (1Ін. 2:19).
    Гадаємо, що ці питання є такими, що вимагають нагального розв’язання у ситуації, що склалася. Щодо можливості обговорення інших питань на кшталт на-дання статусу Патріархії з обранням Патріарха для Української Церкви чи надання права мироваріння не є, на нашу думку, терміновими і можуть бути предметом розгляду в подальшій перспективі.

З синівською любов’ю,
священнослужителі, що підписали Звернення до Східних Патріархів

Джерело: Сторінка у мережі Фейсбук “Голос духовенства Української Православної Церкви”

Поділитись:

Share on facebook
Share on twitter
Share on linkedin
Share on telegram
Share on whatsapp

#God against war у соцмережах:

Підписуйтесь і поширюйте.