ETHOS

ЕТОС на практиці під час війни

«Мир є ім’ям Бога, війна — ні», або православний погляд на війну

Багато регіонів світу, історія яких включає війни та насильницькі конфлікти, мають або колись мали міцні зв’язки з православним християнством. Проте політики, релігійні лідери та вчені, розмірковуючи про виклики війни, часто нехтують цим духовним досвідом.

Збірка «Православно-християнські погляди на війну», яка наразі готується до друку у видавництві «Дух і літера», складається з нарисів видатних православних фахівців у галузях бібліїстики, історії Церкви, візантології, богослов’я, патристики, політології, етики та біології. Автори описують і досліджують нюансовані й унікальні погляди православної традиції на значення й виклики війни з огляду на їх сучасну актуальність.

Ось кілька уривків зі статті американського богослова Пітера К. Бутенефа «Війна і мир: провидіння і проміжний час», що увійшла до збірки, які допоможуть українському читачеві краще осягнути виднокрай православно-християнської думки щодо розуміння війни, а також замислитись над тим, як війна може “трагічно стати тим, через що треба пройти на шляху до миру та примирення”.

***

Статус війни — виправданої чи ні, як зла чи ні, неминучої чи ні — частково залежить від стадії конкретного конфлікту, що обговорюється. Одна справа — обговорювати виправданість чи неминучість вступу у конфлікт, який уже перебуває на етапі кризи, наприклад, коли чиясь країна зазнає нападу або коли диктатор знищує свій власний народ. Важко було б говорити про військову участь у таких випадках як про «зло». І таку участь, хоча й трагічно, цілком можна назвати «неминучою» і навіть «правильною». Однак це не пом’якшує той факт, що вся динаміка, яка веде до таких конфліктів, є злом, не лише в рамках загальної динаміки людської зламаності, але як конкретна серія смертельних рішень і невдач творчості та мудрості — невдач спілкування з Богом та іншим. Вступ у певні конфлікти дійсно може бути неминучим і необхідним, і поведінка людини в таких конфліктах може бути благородною, почесною і правильною, але динаміка війни в цілому є чистим злом.

с. 255-256.

Окрім психологічної та екологічної травми, завданої війною, моральність знищення життів насильством стає проблематичною через декілька факторів, деякі з яких мають значення і для моральної дискусії про смертну кару. Небагато православних богословів, в минулому чи тепер, захищали смертну кару. Вони відкидають її згідно з принципами, що (а) рішення про те, жити іншій людині чи померти, приймає лише Бог, що частково обумовлено тим (б) фактом, що жодна людина не є на 100 відсотків злою і що вбивство людини неминуче призведе до знищення чогось доброго або потенційно доброго, що, можливо, відомо лише Богові. Якщо цей аргумент є справедливим для однієї людини, чи не буде він тим більше справедливим для цілої групи людей? У війнах беруть участь армії людей, які намагаються вбити один одного. Помирають комбатанти й некомбатанти. Знищуються цілі сім’ї, міста, села, поля й ліси.

с. 257

Для виправдання певних воєн вводяться в гру добре відомі аргументи, але ми повинні зазначити, що вони мають єдиний намір обмежити війну, тому що вона — вочевидь жахлива річ, що тягне за собою смерть. Отже, визнаючи певну майже неминучість війни у трагічно занепалій проміжній динаміці та супутню потребу в підготовлених військових, я хочу лише підкреслити факт, добре відомий і військовим, і цивільним: оскільки війна систематично і свідомо діє через насильницьку смерть і руйнування, сама війна є злом. Справді, немає кращого прикладу занепаду, зламаності, збоченого спотворення людяності, ніж те, коли люди доходять до того, щоб спалювати або рвати плоть один одного, поки вони не помруть.

Там само

Розуміння війни та вбивства як зла не означає, що ми розглядаємо її учасників та збройні сили як неминуче злі. Хоча учасники війни в деяких випадках можуть бути втягнуті в однозначно злі вчинки, збройні сили, які діють у підпорядкуванні своїй країні та її лідерам, мають бути підтримані фізично, морально та духовно, щоб вони могли брати участь у добрі, яке Бог може видобути зі зла, і щоб вони не піддалися спокусі жорстокості, на яку так щедра війна. На тяжкий стан сумлінного солдата можна дивитися лише з трепетом, вдячністю і молитвою.

с. 258.

Війна — це зло, але слід також зауважити, що з Божої благодаті війна може бути засобом добра та участі у Божій справі відкуплення. Війною справді можна знищити зло. Через війну люди не лише виявляють садистську жорстокість, але й часто приходять до свого найшляхетнішого «я». Як свідчать Гомер і незліченна кількість воїнів, війна здатна ставати щедрою на славу, честь і мученицьку смерть.

Там само.

З богословської і практичної точки зору мир у своєму глибшому значенні є сутнісно й недвозначно добрим. Навпаки, війна в корені є злою і смертоносною, а в кращому випадку, з Божої благодаті, вона перетворюється на засіб досягнення миру, життя та цілісності. У нашу проміжну добу війна може трагічно стати тим, через що треба пройти на шляху до миру та примирення. Проте мир залишається стандартом і метою, а війна — ні. Мир є ім’ям Бога, війна — ні.

с. 260.

Провіденційна воля Божа допускає дивні речі — допускає зло — виключно як відповідь на рішення, прийняті людьми у свободі. Існування війни, цього апофеозу зла, свідчить про постійну і вражаючу повагу Бога до вільного вибору людини.

с. 268.

Зло у світі, хай би як воно було сублімовано Богом, саме по собі ніколи не є об’єктом хвали, хіба що через свідомо іронічну та благоговійну мову «радості-через-хрест». Те, що є гідним хвали, тобто те, чому надається властивість «добра», — це Божа справа та Його провіденційна турбота, ніколи не зло, через яке ця справа іноді звершується. Ми славимо Бога за Його надзвичайну велич. Ми хвалимо славу й честь, де б вони не були, чи то на полі бою, чи вдома. Ми радіємо відкупленню, здійсненому Богом. Проте не дай Боже вихваляти саму війну, яка за визначенням є навмисним знищенням людьми інших людей, культур і мікрокліматів, жоден з яких однозначно не гідний смерті, принаймні наскільки ми можемо судити.

с. 272.

У глибокому трепеті ми повинні пишатися і бути надзвичайно вдячними солдатам, які йдуть на поле бою, б’ються й гинуть на службі своєї країни, незважаючи на неоднозначні мотиви та хибні планування своїх очільників. Ми можемо лише відчувати найглибшу пошану до їхньої доблесті в часи найбільшої небезпеки та можливих загроз, особливо якщо ми самі ніколи не зустрічалися з такими викликами. Бо війна — це пекло, війна — це зло, війна — найгірше, що людство може сказати про себе. Чудом і таїною є те, що Бог у Своїх незбагненних судах і надбагатій любові до нас використовує щось таке жахливе, як війна й насильство, щоб привести нас до Своєї подоби у славі.

с. 273.

***

Джерело: Peter C. Boutenef, “War and Peace: Providence and the Interim” in Orthodox christian perspectives on war, edited by PERRY T. HAMALIS and VALERIE A. KARRAS. Notre Dame, Indiana: University of Notre Dame Press, 2017.

Матеріал підготовано в рамках проєкту Нова бібліотека Софії-Мудрості

Поділитись:

Share on facebook
Share on twitter
Share on linkedin
Share on telegram
Share on whatsapp

#God against war у соцмережах:

Підписуйтесь і поширюйте.